Одним з важливих для команди Агенції напрямків відновлення й розвитку є збереження й відродження історичної та культурної спадщини українських громад. Таким є проєкт «Без цвяхів», до втілення якого у Бочечківській громаді Сумської області радо долучилися наші експерти.

Цей проєкт, в рамках якого Бочечківська громада проводить етнографічну експедицію, реалізується за підтримки Українського культурного фонду. Дослідники записують спогади старожилів, оцифровують дерев'яні вироби та шукають майстрів, чиї бочки й діжі служать уже по сто років.

Село Бондарі назвали так тому, що там жили цілі династії майстрів-бондарів, а сусіднє село Бочечки, за однією з версій, теж отримало назву від бондарства. Сьогодні це ремесло на території Бочечківської громади майже зникло. Назва проєкту «Без цвяхів» відсилає до головної риси старих бондарських виробів, адже їх робили без жодного цвяха. Спільно із ГО «Охтирський молодіжний центр» і медіа «СОУЛ» дослідники їздять селами й записують все, що можна задокументувати. 

Бондарі: діжі, «пікні» і капуста «як яблуко». Про життя бондарського села розповіла Анастасія Антонівна Сахно (1924 року народження), чиї спогади записали ще у 2007 році. За її словами, майстри нікуди не виїжджали. Вони працювали вдома й забезпечували посудом увесь край. Робили дубові та липові діжки, бочки, цебри й відра. Головною святинею хати була «пікня» - діжа, в якій місили тісто й пекли хліб. Про квашену в бондарській бочці капусту Анастасія Антонівна казала, що взимку вона була така смачна, що її порівнювали з яблуком.

Бондарі селилися ближче до лісу. Найкращу деревину заготовляли в урочищі Монашиське, де колись жили монахи. Дошки розпилювали вручну, а готові вироби несли на плечах або везли возом на базар.

У вересні 2026 року під час експедиції Сахнівським округом дослідники поспілкувалися також з Миколою Івановичем Бабичем (1938 року народження). Він розповів про бондарську справу в Бондарях, Сахнах і Савойському та про її занепад.

Бочечки: липові бочки й «Гумор» майстра. Перша письмова згадка про Бочечки датується 1680 роком. Це скарга гетьманських посланців до російського уряду, де згадано жителів Бочок, Козацької Діброви та Грузяної. Перші поселенці були переважно вихідцями з Правобережної України, які тікали від гніту польських поміщиків і козацької старшини.

Про походження назви є дві версії. За першою, село забудовувалося вздовж старовинного шляху Конотоп-Путивль. За другою, яку дослідники вважають переконливішою, назва походить від бондарства. Цю версію підтверджує назва сусідніх Бондарів. Дослідження підготували учасники гуртка «Музеєзнавство» на чолі з Надією Михайлівною Авдієнко.

У господарстві Ганни Артемівни Скоблікової (1936 року народження) знайшли дві рідкісні «липівки». Це бочки, видовбані із суцільного стовбура липи, тому їхні стінки без жодного шва. Дідусь пані Ганни був бондарем. Одна з таких бочок і нині слугує їй для зберігання сушеної кропиви.

Окремий розділ дослідження присвячено Василеві Максимовичу Миколаєнку. За фахом він був філологом, але все життя працював у школі: викладав фізкультуру, був вихователем інтернату й учителем виробничого навчання. Знався він і на пічній справі. Головна його праця - це  оздоблення Свято-Миколаївського храму, відкритого у 1997 році. Вівтар, столи, стійки та фігурні балясини для хору він виготовив без жодного цвяха.

У родині майстра зберігається історія, яку розповідав його дід. У 1930-х роках, коли радянська влада руйнувала стару церкву, дід побачив, що діти граються дерев'яною іконою Святого Миколая. Він викупив її за мідну монету й таємно переховував у родичів. Під псевдонімом Василь Максимець Миколаєнко писав гумористичні вірші для газет «Конотопський край» і «Сільські горизонти». У 2007 році вийшла його збірка «Гумор».

Свій досвід дослідникам передав майстер Сергій Вікторович Головацький. Він розповів, від кого перейняв ремесло і як народжується бочка. Працівники культури Богдан Лебідь та Ніна Гала дослідили історію бондарства й оформили результати в музейній кімнаті Козацького будинку культури.

Хижки: майстер на всі руки. Федір Васильович Ігнатущенко народився 23 січня 1929 року в Хижках. Був токарем, будівельником, кравцем і чоботарем, а ще бондарем. У Ворохті під час армійської служби він працював військовим кравцем. Швейну справу перейняв від матері, а взуття навчився шити й ремонтувати сам. Вдома він допоміг відбудувати оселі половині села.

День майстра починався на луках із косою, тривав за токарним верстатом у колгоспі, а завершувався вдома за столярним верстатом або швейною машинкою. Його діжки, бочки, кадки для соління, ночви й відра були незамінні в побуті односельців. З дружиною Євдокією вони виховали сина Івана й доньку Галину, діждалися трьох онуків і п'ятьох правнуків. Федора Васильовича немає вже понад десять років. Артефакти з його будинку команда проєкту оцифрувала для цифрового архіву спадщини громади.

Що далі. Проєкт продовжує збирати матеріали. Жителів громади просять надсилати фотографії старих бочок, діж і маслобійок та родинні історії про майстрів. Вироби можна також передати до музейних кімнат громади.

Проєкт «Без цвяхів» підготовлено за підтримки Українського культурного фонду в межах конкурсної програми «Культура. Регіони». Реалізується командою відділу освіти, культури і туризму, молоді та спорту Бочечківської сільської ради спільно із ГО «Агенція відновлення та розвитку» та Агенції регіонального розвитку Сумської області.

Матеріал підготовлено відділом освіти, культури і туризму, молоді та спорту Бочечківської сільської ради Сумської області

Поділитися новиною